750 об / хв
Електродвигун є пристроєм для перетворення електричної енергії в механічну та приведення в рух машин і механізмів. Він є головним і обов'язковим (але не єдиним) елементом електроприводу.
Перші електричні двигуни були винайдені ще в першій половині XIX ст., а з кінця того ж століття почали набувати дедалі більшого поширення. Сучасні промисловість, транспорт, комунальне господарство, побут неможливо уявити без електричних двигунів.
Переважна більшість електричних двигунів є двигунами обертального руху (рис. 1). Вони складаються з нерухомої частини (статора) і рухомої (ротора). Ротор починає обертатися після подачі живлення до обмоток двигуна. Однак для низки механізмів, що виконують поступальний або зворотно-поступальний рух (супорти та столи металорізальних верстатів, деякі транспортні засоби), з метою спрощення конструкції механічної частини електроприводу іноді використовують лінійні двигуни. Рухома частина таких двигунів (вторинний елемент або бігун) здійснює лінійне переміщення.
Залежно від роду електричного струму, що використовується для живлення електричних двигунів, розрізняють двигуни постійного і змінного струму.
Принцип дії будь-якого електричного двигуна базується на взаємодії магнітних полів. Якщо наблизити один магніт до іншого, то різнойменні їхні полюси притягуватимуться один до одного, а однойменні - відштовхуватимуться. У двигуні роль принаймні одного з магнітів відіграє котушка зі струмом (тобто електромагніт). Відомо, що протікання по провіднику електричного струму викликає появу магнітного поля навколо провідника (рис. 3). Це поле має коаксіальний характер, а напрямок його магнітних силових ліній можна визначити за "правилом гвинта". Згідно з цим правилом, якщо гвинт закручувати в провідник так, щоб напрямок поступального руху гвинта збігався з напрямком струму, то напрямок обертання гвинта показуватиме напрямок магнітних силових ліній поля.